Території – це люди!

Ми підтримуємо народ України, який перебуває під окупацією, його право на свободу і захист країни від російського гніту.

МЕРЧ, ЗДАТНИЙ ДОПОМАГАТИ

Уся виручка йде на підтримку україн:ок, постраждалих від дій рф.

Придбати

В 2014 році росія вторглась в Україну і окупувала частину територій суверенної незалежної держави. А пізніше, 24 лютого 2022 року, розпочала повномасштабне вторгнення. Від так небо над усією Україною не знає спокою.

Час від часу з боку міжнародної спільноти звучить риторика про те, що Україна має поступитися частиною своїх територій росії заради миру. Вони аргументують це так: 'Це необхідно, щоб запобігти смертям людей'.

Звернення організаторів публічної кампанії

Щодня ми отримуємо повідомлення від людей, які благають про допомогу: «будь ласка, евакуюйте нас»; «мені залишилося жити лише кілька днів»; «ми не їли кілька днів»; «вони прийшли і забрали мого батька. Вони "показали йому, як поводитися добре", він у критичному стані»; «мою дитину вбили на наших із чоловіком очах».

Україна – не просто території. Україна – це її люди.

Ті, хто закликають Україну віддати свої землі росії, несвідомо транслюють: "Нехай ці українці вмирають". Віддати території росії - це підписати смертний вирок тим, хто там перебуває. Буча, Ірпінь, Ізюм, Куп'янськ, Балаклія, Лиман та інші деокуповані території є тому підтвердженням. Протягом довгих років на окупованих територіях Донецької та Луганської області та в анексованому Криму росія викрадає, катує, вбиває. Це і є так званий "русскій мір".

Говоріть про те, що не можна кидати людей сам на сам із тими, чия офіційна мета - знищити їх.

Ось лиш деякі фундаментальні права, які порушуються російськими окупантами

  • З перших днів окупації війська рф цілеспрямовано відловлюють усіх, хто має бодай якусь громадянську позицію, а також їхніх рідних. У Херсоні, Маріуполі, Ізюмі та інших містах у солдатів рф були списки з переліком прізвищ, фотографій та адрес цивільних активістів і людей, які в будь-який спосіб висловлювали підтримку українській владі. Переслідували навіть волонтерів, міських активістів і зоозахисників. Їх викрадали, били і катували, деяких - вбивали. Будь-яке висловлення підтримки української влади на окупованій території може стати приводом для насильства і розправи.
  • На окупованих територіях відсутні будь-які механізми правосуддя. Якщо хтось звинувачений у чомусь, його просто забирають “на підвал” – у підвальні приміщення індустріальних споруд (заводів чи типографій). Там людей тримають у страхітливих умовах, б’ють, катують і чинять над ними сексуалізоване насилля. Нам достеменно відомо про тяжкі побої, катування голодом та електрошокером, а також підвішування за руки. Приводом для цього може стати будь-що. Відомо і про демонстраційні страти людей із бойовим досвідом в Афганістані, які відмовилися співпрацювати з окупантами. Ми знаємо і про катування і страти людей, які хоч віддалено пов’язані з українською владою. Це могли бути батьки сільського голови або сестри, жінки і рідні учасників АТО. Через наш бот пройшли сотні заявок зі свідоцтвами викрадень і тортур. Жодного вироку катованим не виносять, не надається жодних звинувачень — людей просто забирають або з дому, або з публічних місць. Рідним не розкривають місце утримання, не дозволяють передати передачу, не розголошують ні обвинувачень, ні термінів утримання за “вироком”, адже їх не існує. Декого з викрадених в окупації насильно вивозять до рф, де на їх слід вже майже неможливо натрапити.
  • Ввезення гуманітарної допомоги й медикаментів з боку підконтрольних Україні територій постійно блокується. Інколи гуманітарну допомогу підвозять з боку рф, але її завжди мало й частіше за все її роздають на камеру – і в обмін на паспортні дані людей. Зазвичай така продукція має низьку якість (часто це зіпсовані крупи й овочі), а іноді, замість безкоштовної роздачі, її продають у магазинах. Ситуація з медичною допомогою на окупованих територіях не краща: у населених пунктах постійний дефіцит ліків (інсулін для діабетиків, тироксин для людей із захворюваннями щитовидної залози), недостатньо місць у лікарнях (через те, що вони зайняті пораненими солдатами рф), неможливість надати лікування онкохворим. В наших таблицях на евакуацію є статуси “виїхав”, “у процесі”, “очікує” та “помер”. Серед людей, які до нас звернулись, багато хто втратив своїх родичів в окупації. Наприклад, тому, що їм вчасно не привезли інсулін, і вони загинули.
  • На окупованих територіях всюди блокується інтернет і мобільний зв’язок. Через це люди впродовж місяців не можуть зв’язатися з рідними. Єдина можливість зв’язатися – зловити сигнал на височинах за кілька кілометрів від дому. Для цього треба залізти на дерево, дах гаража чи високої будівлі. Саме тому гору Крем’янець в Ізюмі цілеспрямовано обстрілювали - бо люди ходили туди, щоб телефонувати близьким. Таким чином, люди похилого віку, люди з інвалідністю та маломобільні люди лишаються повністю відрізаними від світу; їхні рідні місяцями не знають, що з ними. Нам надходять запити на евакуацію людей похилого віку від близьких, які нічого не знають про їхню долю з березня чи квітня. Там, де зв’язок точно є, чергують представники окупаційної влади та ФСБ, прослуховуючи абсолютно усі дзвінки. Вони можуть вихопити з рук телефон, перевірити переписку або кому було адресовано дзвінок. Тому люди були вимушені говорити дуже стисло – і цензурувати своє спілкування з близькими.
  • Один з найбільш поширених методів тиску – погроза забрати дітей і передати їх у прийомні сім’ї за будь-які “порушення”. Перед початком навчального року багато батьків в окупації хотіли перевести своїх дітей на дистанційне навчання, щоб не вести їх до школи з новою пропагандистською програмою. Але за неявку дітей до школи батькам погрожували забрати дитину. Окрім основних занять, дітей у школах примушували відвідувати обов’язкові пропагандистські “гуртки”, де винищується українська ідентичність дітей і нав’язуються цінності “русского міра”. Також нам відомо про переслідування, викрадення та тортури людей, які просто спілкувались українською мовою – на ринку чи в іншому публічному просторі. На окупованих територіях говорити українською, фактично, заборонено.
  • Мародерство та відкритий грабіж є нормою для окупантів. Вони забирають у громадян України речі, які припали їм до вподоби, бізнес і цілі підприємства. Нам відомо про примусове переоформлення кафе та сільськогосподарського бізнесу, про відняття автомобілів і інших транспортних засобів, про виселення людей з будинків – просто через те, що окупантам сподобався будинок і вони захотіли у ньому жити. В обіг на окупованих територіях примусово вводять російський рубль (за абсолютно неадекватним курсом до гривні), у результаті чого заощадження людей знецінюються. Банкомати там не працюють, але за сприяння окупантів з'являються схеми переводу в готівку: певні люди знімають гроші з карток, забираючи комісію в 20-30%. Пенсіонери, які отримують українську пенсію на банківські картки, не можуть нею користуватись, адже оплата картками неможлива. російські “пенсії” існують лише на папері: як правило, це мінімальні разові виплати жителям конкретних поселень без будь-якої регулярності та стабільності.
  • До багатьох населених пунктів на окупованих територіях не можна в’їхати, і з них не можна виїхати. Інколи переміщення обмежується в межах міста: у Балаклії стояли блокпости, які не дозволяли людям виїздити з одного району в інший. На виїзді з таких місць людей примушують пройти прискіпливий принизливий огляд, так звану “фільтрацію”, під час якого чоловіків роздягають у пошуках татуювань, перевіряють вміст їхніх мобільних телефонів і комп’ютерів, чинять психологічний тиск, а інколи відправляють назад. Ці обмеження також стосуються переміщення між окупованими територіями. Фактично, це позбавляє людей можливості переміщатися навіть між сусідніми населеними пунктами.
  • У багатьох сильно зруйнованих містах окупанти змушують людей займатися розчисткою завалів та прибиранням трупів за їжу - так званий “пайок”. Є багато свідчень, що це відбувалося в Ізюмі, продовжує відбуватися в Маріуполі та інших населених пунктах. Карою за порушення комендантської години – тобто, просто появу на вулиці ввечері після 20:00, – стає примусове копання окопів для чоловіків і прибирання вулиць і прання військової форми окупантів для жінок.
  • Фактично, метою військової агресії росії є “деукраїнізація” України: знищення державності, стирання національної ідентичності, заміна всього українського на російське. На окупованих росією територіях де-факто заборонена українська мова, дітям у школах нав’язують, що вони є частиною “русского міра”, про те саме кричить реклама та пропаганда. Українців змушують отримувати російське громадянство, примусово вивозять у росію, блокують виїзд на підконтрольні Україні території. Дітей, які залишилися без опіки, передають у російські сім’ї, цілеспрямовано стираючи в них будь-які згадки про власну культуру, ідентичність, мову і зв’язок з родичами. Все це є ознаками геноциду. Особливій дискримінації піддаються представники релігійних і національних меншин. З 2014 року в окупованому Криму правозахисні організації фіксують факти насильницьких зникнень, тортур і позасудових розправ над кримськими татарами. Викрадені російськими спецслужбами або розповідають про катування, або їх знаходять вбитими, або ж взагалі не знаходять. Мусульман засуджують до більш ніж 10-річних строків ув'язнення лише через їхню релігію. З початком мобілізації на підконтрольній рф території значна кількість повісток надійшла саме кримським татарам – у деяких селах їхня частка складала 96%.

Приєднуйтесь до нашої кампанії

01Розповідайте про нашу кампанію в соціальних мережах

 Поширюйте цей допис в інстаграмі

joinUs_image

02Записуйте відео з хештегом #territoriesarepeople

03Напишіть нам на пошту info@helpingtoleave.org, якщо ваші права чи права ваших близьких було порушено.

04Напишіть нам на пошту partners@helpingtoleave.org, якщо ваша організація хоче приєднатися до публічної кампанії в якості партнера

05Якщо ви працюєте у ЗМІ, ми готові відповісти на ваші запитання, щоб допомогти якомога ширше висвітлити цю тему: напишіть нам на пошту pr@helpingtoleave.org

Громадську кампанію підтримують