Інтервʼю та текст — Юлія Калабан

Після життя в окупації люди часто стикаються не лише з необхідністю починати все заново, а й із наслідками постійного стресу, страху та втрати відчуття безпеки. Навіть після виїзду тривога, настороженість і відчуття небезпеки можуть залишатися з людиною ще довгий час.

Ми поспілкувалися з Євгенією Ігруновою — лікаркою-психотерапевткою, яка працює з військовими, ветеранами, цивільними після окупації та наслідками психологічних травм, головою ГО Dobrochain, — про те, як окупація впливає на психіку та чому психологічно людина часто виїжджає з окупації значно пізніше, ніж фізично.

Дезорієнтація, туга і життя в режимі небезпеки

Після виїзду з окупації людина не завжди одразу відчуває полегшення. Фізично небезпека може залишитися позаду, але психологічно організм продовжує жити в режимі виживання.

Як каже Євгенія Ігрунова, найчастіше люди описують свій стан як втрату частини себе.

«Вони відчувають дезорієнтацію. Їм дуже важко адаптуватися в новому просторі. Є сильне відчуття туги — це більше, ніж сум. І коли люди описують це тілом, то говорять: “Ніби від мене щось відірвали”»,— пояснює експертка.

Одним із найпоширеніших наслідків стає постійна тривога. Але Євгенія наголошує: важливо розрізняти тривогу і тривожність.

«Тривога — це реакція на реальну загрозу, яка була присутня під час окупації. А тривожність — це вже внутрішнє відчуття, коли небезпека ніби продовжує існувати постійно», — пояснює вона.

Навіть після виїзду багато людей продовжують «контролювати периметр»: прислухатися до звуків, постійно перевіряти новини, шукати ознаки небезпеки, не довіряти оточенню. Психіка ще не встигає зрозуміти, що загроза минула.

Як травма проявляється в тілі та поведінці

Пережитий стрес проявляється не лише емоційно, а й фізично. У когось це безсоння, агресія, емоційні спалахи або сльозливість. У когось — апатія, постійна сонливість і відчуття відстороненості від власного життя.

«Люди іноді кажуть, що почуваються закляклими. Ніби все навколо — нереальна картинка, а вони самі не беруть у ній участі», — каже Євгенія.

Також люди часто стикаються зі страхом починати нове, ухвалювати рішення чи довіряти іншим. У частини людей з’являються нав’язливі думки й флешбеки — постійне повернення до пережитих подій.

«Мозок шукає докази, що загрози більше немає. Але парадокс у тому, що він продовжує шукати й загрозу», — пояснює експертка.

У деяких випадках пережитий досвід може перейти у посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Серед симптомів — тривожність, нав’язливі спогади, відчуття безсилля, труднощі з концентрацією, проблеми зі сном і виснаження.

Чому одні люди переживають окупацію важче за інших

Те, наскільки важкими будуть наслідки окупації, залежить від багатьох факторів: що саме пережила людина, чи має вона житло, фінансову стабільність і підтримку після виїзду.

Людина, яка має житло, підтримку, можливість відпочити й звернутися до психотерапевт:ки, почуватиметься інакше, ніж людина, яка одразу змушена виживати далі.

Велику роль відіграє і попередній життєвий досвід.

«Якщо у нас було достатньо підтримки й любові в сім’ї, це допомагає краще переживати травматичні події. А коли людина росла в самотності чи приниженні, ресурсу може просто не вистачити», — каже Євгенія.

За словами експертки, одна й та сама травматична подія у різних людей може викликати абсолютно різні реакції — саме через різний внутрішній ресурс і досвід.

«Щоб ми не виживали, а жили»

Психотерапевтка наголошує: реакції після пережитого стресу — нормальні. Але відновлення потребує часу, безпеки й поступового повернення контролю над власним життям.

«Частіше за все людина фізично швидше виїжджає з окупації, ніж психологічно», — говорить Євгенія.

Вона пояснює, що повернення до нормальності починається з базових речей: сну, їжі, турботи про тіло, можливості обирати й планувати своє життя:

«Нас рятує локус контролю. Що я можу зробити зараз? Я можу подбати про своє тіло. Можу дозволити собі відпочинок, їжу, сон, радість, — каже вона. — А якщо мені сумно, то я можу дозволити собі і сум — це свобода дій і вибору. Ми вільні робити і відчувати так, як нам потрібно для відновлення нашого ресурсу».

Важливою частиною відновлення вона називає повернення права на емоції — не лише страх, а й довіру, радість, цікавість до життя.

«Травма робить нас жертвами. А шлях вилікувати травму — це знову відчути, що ти не жертва, а людина, яка має контроль над своїм життям. Щоб ми не виживали, а жили», — говорить Євгенія.

Досвід окупації не закінчується в момент виїзду. Людям, які пережили його, часто доводиться заново вчитися довіряти, відчувати безпеку, будувати побут і планувати майбутнє.

Підтримка, відчуття потрібності, робота і можливість ухвалювати власні рішення часто допомагають людям не «застрягати» у пережитому досвіді й поступово повертатися від виживання до життя.

Цей матеріал розроблено БО «БФ “Допомагаємо виїхати”» в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист» і профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії. Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту. Висловлені думки не обов’язково відображають офіційну позицію уряду Великої Британії.